Пан Тілайського Двору виконує танець містичний;

Що це, мій любий?

Тірувасаґам, XII, 14.

 

Серед найвеличніших імен Шиви зустрічається ім’я «Натараджа», «Пан Танцюристів», або ж «Цар Акторів». Космос – це Його театр, в його репертуарі безліч рухів, Сам Він – актор та глядач одночасно:

Коли Актор б’є в барабан,

Кожен приходить дивитись виставу;

Коли Актор збирає свій реквізит,

Він є самотнім у щасті Своєму.

 

Я не можу сказати, скільки різноманітних танців Шиви відомо Його вірним. Безсумнівно, коренева ідея всіх танців так чи інакше залишається однаковою – це маніфестація первинної ритмічної енергії. Шива – це Первородний Ерос Лукіана, коли той пише:

 

Видається, що танець з’явився на початку Всесвіту, і набув свого вигляду разом з Еросом, древньою силою, оскільки ясно ми бачимо першопочатковий танець і в хоральних сузір’ях, і в планетах, і в нерухомих зірках, у їхньому взаємопереплетенні, взаємозаміні, впорядкованій гармонії.

 

Я не хочу стверджувати, ніби найглибша інтерпретація танцю Шиви була пізнана тими, хто вперше танцював у шаленій та, ймовірно, наркотичній енергії на честь до-арійського бога пагорбів, який згодом набув рис Шиви. Визначний мотив релігії чи мистецтва, будь-який визначний символ уособлює бажання та прагнення кожного; з часом, ці бажання та прагнення оформлюються в скарб, раніше схований у людських серцях. Яким би не було походження танцю Шиви, це найяскравіший образ активності Бога, яким могла б похвалитися будь-яка релігія чи будь-яке мистецтво.

Серед різноманітних танців Шиви я скажу лише про три, один з яких ми розберемо особливо детально. Перший – це вечірній танець в Гімалаях разом з божественним хором, описаний наступним чином у «Шива Прадоша Стотра»:

 

Посадовивши Матір Трьох Світів на золотий трон, прикрашений дорогоцінними каменями, Шулапані танцює на верхівках Кайласу, і всі боги збираються навколо Нього;

Сарасваті грає на віні, Індра на флейті, Брахма тримає ритм завдяки цимбалам, Лакшмі починає пісню, Вішну грає на барабані, і всі інші боги стоять навколо;

Ґандхарви, Якші, Патаги, Ураги, Сіддхи, Садх’ї, Відьядхари, Амари, Апсари та всі інші істоти трьох світів зібралися, щоб засвідчити небесний танець та почути музику божественного хору в годину сутінків.

 

Вечірній танець також згадується у зверненні до богів на початку «Океану Оповідок» («Катхасарітсаґара»).

Під час цього танцю Шива зображується дворуким; боги навколо розташовані в хорі, чим підкреслюється їхня функція стосовно Шиви. На цих зображеннях під ногами Шиви немає поваленого асура. Наскільки мені відомо, в шиваїтській літературі цей танець не має спеціальних інтерпретацій.

Другий відомий танець Шиви – це «Тандава»; він пов’язаний з Його тамасичним аспектом (Шива тут постає як Бхайрава або ж як Вірабхадра). Танець виконується на кладовищах та місцях поховань, де Шива, найчастіше у десятирукій формі, шалено танцює з Шакті, яку супроводжує зграя стрибаючих чортенят. Цей танець загалом зображено в прадавніх скульптурах, представлених в Елорі, Елефанті та Бхуванешварі. Танець «Тандава» за своєю суттю виражає до-арійську ідею бога (напівбога, напівдемона), що влаштовує свої гуляння опівночі на палаючій землі. Пізніше цей танець на смашанах, здійснюваний Шивою або інколи Шакті, було інтерпретовано в шиваїзмі та шактизмі в найглибшому та найзворушливішому сенсі.

По-третє, існує «Наданта» – танець Натараджи в танцювальному залі (сабха) всередині золотого холу Чідамбараму або Тілаю, центру Всесвіту; цей танець було вперше явлено богам та ріші після підкорення останніх Шивою в лісі Тараґам, згідно з «Коїл-Пураною».

Легенда, яка, загалом, не має прямого відношення до реального значення танцю, у стислому вигляді звучить так:

У лісі Тараґам жило багацько єретиків-ріші, послідовників учення Мімамси. Туди вирушив Шива, щоб об’єднати їх – разом з ним були Вішну, що прикинувся красунею, та змій Шеша. Спочатку ріші влаштували грубий диспут між собою, але згодом їхнє роздратування спрямувалося на Шиву, і вони зажадали знищити його закляттями. Зі священного вогню вони створили лютого тигра, який кинувся на Нього; але, ласкаво посміхнувшись, Він схопив тигра, і, зідравши з нього шкіру нігтем мізинця, обгорнувся нею, ніби одягом. Розчаровані невдачею, мудреці знову здійснили жертвоприношення та створили велетенського змія, якого Шива, втім, схопив, огорнувши ним Свою шию, ніби гірляндою. Тоді Він почав танцювати; але на Нього кинулося останнє чудовисько у формі злісного карлика Муялаки. На нього Бог поставив кінчик Своєї ноги, та зламав потворі спину; відтак, карлик впав на землю; тож, коли Його останній супротивник був повалений, Шива продовжив танець під поглядами богів та ріші.

Тоді змій Шеша вклонився Шиві та помолився заради блага всіх істот, прохаючи Шиву про можливість ще раз споглядати містичний танець; Шива пообіцяв, що той споглядатиме танець у священному Тілаї, центрі Всесвіту.

Танець Шиви у Чідамбарамі або Тілаї закладає мотив південноіндійського мідного зображення Шрі Натараджи, Пана Танцю. Такі зображення відрізняються між собою в дрібних деталях, але всі виражають спільну фундаментальну концепцію. Перед тим, я розглядати, в чому її суть, необхідно дати опис зображення Шрі Натараджи в його типових рисах. Так, зображення репрезентує танцюючого Шиву з чотирма руками, з заплетеним та прикрашеним коштовностями волоссям, нижні локони якого кружляють у танці. В його волоссі можна побачити скручену кобру, череп та зображення річки Ґанґ у вигляді водної діви; над ним сходить місяць, а на самому волоссі – вінок з листя касії. У Його правому вусі чоловіча сережка, а в лівому – жіноча; Він весь у намистах та браслетах, на Ньому – прикрашений коштовностями пояс та кільця на кожному пальці. Загалом він одягнений в тугі короткі штани; також на ньому розвиваються пов’язка та священний шнур. Одна правиця тримає барабан, інша наказує не боятися; одна лівиця тримає вогонь, інша вказує на демона Муялаку, карлика, що тримає кобру; ліва нога піднята. Він стоїть на лотосному п’єдесталі, з якого струменіє всеоточуюча слава, прикрашена полум’ям; цього кільця Шива торкається руками, що тримають барабан та вогонь.

Ці зображення мають різні розміри, зрідка перевищуючи чотири фути. Навіть без опори на літературу, інтерпретація цього танцю не має бути складною. На щастя, втім, ми маємо безліч сучасних текстів, які дозволяють повністю розібратися не лише в загальному значенні танцю, але в тій самій мірі й у деталях його конкретного символізму. Певні особливості зображень Натараджи, звісно, належать до загальної концепції Шиви, а не зокрема до танцю. Це: заплетене волосся, як у йогів; гірлянда з листя касії; череп Брахми; фігура Ґанґи (богиня Ґанґа заплуталася у волоссі Шиви, спускаючись з небес); кобра; різні кульчики, що бемонструють дуальну природу Махадева, «чия половина – Ума»; а також чотири руки. Барабан теж є загальним атрибутом Шиви, відповідно до того, що Шива – Йог, хоча в контексті танцю барабан отримує спеціальне трактування.

Тож, як розуміють сенс танцю «Наданти» шиваїти? Його суттєве значення описується у текстах, подібних до представленого нижче:

 

Наш Пан – Танцюрист; подібно до вогню, схованого в багатті, Він поширює Свою силу ментально та матеріально, і розум з матерією танцюють у відповідь.

 

Фактично, танець репрезентує п’ять Його дій (Панчакрітья), серед яких: Шрішті (всебачення, творення, розгортання), Стхіті (збереження, підтримка), Самхара (руйнування, розгортання), Тіробхава (приховування, втілення, ілюзія, надання відпочинку), Ануґраха (звільнення, порятунок, милість). Окремо ці сили властиві для Брахми, Вішну, Рудри, Махешвари та Садашиви.

Ця космічна активність – центральний мотив танцю. Подальші цитати проілюструють та пояснять символізм детальніше. Тридцять шостий вірш з «Унмай-Вілаккам» свідчить:

 

Творення постає з барабану; захист несе рука надії; з вогню приходить руйнація; піднята нога дає звільнення.

Можна помітити, що четверта рука вказує на цю підняту ногу, притулок душі.

Ми даємо також наступну цитату з Чідамбари Муммані Ковай:

Мій пане, Твоя рука, що тримає священний барабан, створила та впорядкувала небеса, землю та інші світи разом з незліченними душами. Твоя піднята рука захищає як свідомий, так і несвідомий порядок твого творіння. Всі ці світи трансформовані Твоєю рукою, що несе вогонь. Твоя священна нога, поставлена на землю, дає прихисток струдженим душам, що страждають в тяжких путах причинності. Твоя піднята нога обіцяє вічне блаженство тим, хто досягне Тебе. Ці п’ять дій – безумовно, належать Тобі.

 

Наступні рядки з «Тірукутту Даршани» («Видіння Священного Танцю») становлять дев’яту тантру з «Тірумантри» Тірумулара; в них ширше розкривається той самий мотив:

 

Його форма усюди; всюди Його танець:

Як Шива, він є всюдисущим,

Всюди є знак граціозного танцю Шиви.

Його п’ятискладові танці і темпоральні, і позачасові.

Його п’ятискладові танці – це його П’ять Дій.

Милістю Своєю Він скоює П’ять Дій.

Це священний танець Уми-Сахайї.

Він танцює з Водою, Вогнем, Вітром та Ефіром,

Так наш пан завжди танцює в Своєму дворі.

Видимий тим, хто покинув Майю та Махамайю,

Наш Пан танцює Свій вічний танець.

У формі Шакті – найвища насолода,

Всі насолоди – це тіло Уми,

Ця форма Шакті постає в часі

Та з’єднує двох у танці

Його тіло – Акаша, темна хмара під Ним – Муялака,

Вісім напрямів світу – Його вісім рук,

Три світла – Його три ока.

Він приходить та танцює в нашому тілі, захоплюючи всіх вірних.

 

Це Його танець. Його найглибше значення відчувається шляхом усвідомлення здійснення танцю в серці та у власному Я. Бог є всюди; це Все є серцем. Також ми знаходимо інший вірш:

 

Танцююча нога, звук дзеленчання дзвіночків,

Музика співу та різноманітних кроків,

Цю форму прийняв наш Танцюючий Ґурупара,

Знайди все це в собі, і нехай твої кайдани спадуть геть.

 

Йдеться про те, що все, окрім думки про Бога, має бути відкинуте з серця, аби лише Він залишився та танцював усередині. У «Унмай Вілаккам» ми читаємо:

 

Мовчазні мудреці, що руйнують трискладові кайдани, постають шляхом знищення власних Я. Тоді вони споглядають священне та сповнене блаженства. Це танець Пана єдності, ‘чия найправдивіша форма – це Мудрість’.

 

В контексті згадки про «мовчазних мудреців», звернімося до чудових слів Тірумулара:

 

Відпочиваючи, вони (йоги, що досягли найвищого стану миру) втрачають себе та стають бездіяльними… Бездіяльні живуть у чистому Просторі. Бездіяльні змагаються у Світлі. Бездіяльні знають Веданту. Бездіяльні знаходять глибокий сон усередині себе.

 

Шива – руйнівник, і любить він палаючу землю. Але ж що він руйнує? Не лише небеса та землю наприкінці світового циклу, але й кайдани, що стримують кожну окрему душу. Де ж ця палаюча земля, і чим вона є? Це не місце, де наші земні тіла спалюються; це самі серця люблячих Його – серця спустошені. Місце, де знищується еґо, символізує стан, в якому ілюзії та власні вчинки спалюються; це крематорій, палаюча земля, де Шрі Натараджа танцює, і через це його називають Судалайяді, Танцюристом палаючої землі. У цій аналогії ми бачимо історичний зв’язок між граціозним танцем Шиви у вигляді Натараджи, та Його шаленим танцем у вигляді демона на цвинтарі.

Ця концепція танцю властива також і для шактизму, особливо бенґальського, бо ж бенґальські шактисти шанують Матір більше, ніш Шиву в його аспекті Отця. Калі постає як танцюристка; щоб вона могла увійти, необхідно очистити своє серце вогнем, стати порожнім, завдяки самозреченню. Ось молитва з бенґальського гімну до Калі:

 

Оскільки ти любиш Палаючу землю,

Я зробив Палаючу землю зі свого серця –

Щоб Ти, Темна, Мисливиця Палаючої землі,

Могла танцювати Твій вічний танець.

В моєму серці більше немає нічого, о Матір;

День та ніч спалахують в поховальному багатті;

Попіл мертвих, розкиданий навколо,

Я зберіг для Твого пришестя.

Разом з Махакалою, переможцем смерті, під Твоєю ногою,

Увійди, танцюй Свій ритмічний танець,

Щоб я міг споглядати Тебе з заплющеними очима.

 

Повертаючись на Південь Індії, ми бачимо, що в інших Тамільських текстах пояснюється потреба у танці Шиви.

У книзі «Шива-Джняна-Сіддхіяр» (Супакша, Сутра V, 5) ми читаємо:

 

Для того, щоб зберегти обидва види плодів для незліченних душ, наш Пан, який скоює П’ять Дій, танцює Свій танець.

 

Обидва види плодів – це Іхам, цьогосвітня винагорода, та Парам, блаженство в Мукті.

Знов «Унмай Вілаккам» (вірші 32, 37, 39) повідомляє нам:

 

Найвище розуміння танцює в душі… для того, щоб очистити нас від гріхів. Таким чином, наш Отець розсіює пітьму ілюзії (майя), спалює мотузки причинності (карма), притоптує зло (мала, анава, авідья), зводить на нас Милість, та в любові Своїй занурює душу в океан блаженства (ананда). Ті, що бачили містичний танець, ніколи не народжуються знову.

 

Розуміння світових процесів у якості забавки чи замилування (ліла) Пана також є важливою деталлю шиваїтських скульптур. Так, Тірумулар пише: «Вічний танець – це Його гра». Ця спонтанність танцю Шиви настільки яскраво показана у «Поемі Екстазу» Скрябіна, що наступні рядки допоможуть пояснити її значно краще за будь-які формальні засоби – написане Скрябіним тотожне працям Індійських скульпторів.

 

Дух (пуруша), що грає,

Дух, що жадає,

Дух, що уявою (йоґа-майя) творить усе,

Віддається блаженству (ананда) любові…

Серед квітів Його творіння (пракріті)

Він затримався в поцілунку.

Засліплений їхньою красою,

Він напирає, грає, танцює, кружляє,

Він весь – порив, весь – блаженство в цій грі (ліла),

Вільний, божественний, в цьому любовному змаганні.

У блискучій величі явної безцільності,

Об’єднавшись з усіма суперечливими бажаннями,

Сам-один у свідомості, Сам-один у любові,

Дух пізнає природу (свабхава) Свого божественного буття…

Світе Мій, життя Моє, розквіте Мій, екстазе Мій!

Кожен момент твій створено Мною

Шляхом заперечення всіх форм, що жили раніше.

Я вічна неґація (неті, неті)…

Насолоджуючись цим танцем, кружляючи у цьому вирі,

У володіннях екстазу, він швидко відлітає.

У цій незворотній зміні (самсара, нітья бхава),

У цьому леті, безцільності, божественності,

Дух сприймає Себе,

Силою волі, самостійно, свобідно,

Завжди творчий, всевипромінюючий, всеоживлюючий,

Божественно граючий у безлічі форм,

Він сприймає Себе…

Я вже живу в тобі, Мій світе,

Твоя мрія про Мене – це Я Сам набуваю існування…

Ти – все, одна хвиля свободи та блаженства…

Велике полум’я (маха-пралайя) обійняло всесвіт (самсару).

Дух – на верхівці буття, і він відчуває нескінченні хвилі

Божественної сили (Шакті) свобідної волі.

Він здатен на все:

Минула загроза тепер збуджує,

Минулий страх тепер є насолодою,

І всесвітом лунає задоволений крик:

Я є.

 

Цей внутрішній аспект Шиви може викликати закиди, мовляв, Шива танцює, як ті, що задовольняють танцем очі смертних; втім, насправді Він танцює, щоб оживити космос та звільнити тих, хто шукають Його. Більше того, якщо правильно розуміти танці людських танцюристів, ми побачимо, що вони також звільняють. Втім, ще більш вірним буде сказати, що причина Його танцю – це його власне єство, і Його рухи, сутнісно властиві для Нього (свабхава-джах), спонтанні та безцільні, оскільки Його буття лежить поза будь-якими потребами та цілями.

Досить довільним чином поєднують танець Шиви з Панчашакрою, або п’ятьма складами молитви «Ши-ва-я-на-ма», «Слава Шиві». В «Унмай Вілаккам» вказано:

Якщо медитувати на ці прекрасні П’ять складів, душа досягне того краю, де нема ані світла, ані пітьми, і де Шакті стає Єдиною з Шивою.

Інші рядки з «Унмай Вілаккам» пояснює вогняну арку (тіруваші). Так, Панчакшара та Танець ідентифікуються з містичним складом «Ом», арка ж – це ідеограма написаного символу.

 

Арка над Шрі Натараджею – це Омкара; акшара, невід’ємна від Омкари – це сама велич. Це танець пана Чідамбараму.

 

В «Тіруарульпаяні», однак, тіруваші пояснюється більш натуралістично – як відображення танцю Природи, який контрастує з танцем мудрості Шиви.

 

Танець природи відбувається з одного боку; танець просвітлення – з іншого. Сконцентруйся на середині останнього.

 

Коментарем до цього фраґменту я завдячую панові Наласвамі Пілаю:

 

Перший танець – це активність матерії – матеріальна та індивідуальна енергія. Це арка, тіруваші, Омкара, танець Калі. Інший – це Танець Шиви, акшара, невід’ємна від Омкари – так звана ардхамантра, або ж четверта літера Пранави – Чатуртам та Турьям. Перший танець є неможливим, поки Шива не побажає, і не почне танцювати Сам.

 

Головним висновком цієї інтерпретації арки є, таким чином, твердження, ніби вона репрезентує матерію, природу, Пракріті; внутрішня велич, Шива, що танцює всередині та торкається арки головою, руками та ногами, це універсальний усюдисущий Дух (Пуруша). Між ними – індивідуальна душа, як «Я» стоїть між «Ши-Ва» та «На-Ма».

Якщо підсумувати загальну інтерпретацію, яку ми зробили, то Сутнісне Значення Танцю Шиви складається з Трьох частин: По-перше, це зображення його Ритмічної гри в якості Джерела всього Руху в Космосі, представленому Аркою; по-друге, Ціль Танцю – Звільнення Незліченних душ людських від Пастки Ілюзії; по-третє, Місце Танцю, Чідамбарам, Центр Всесвіту, знаходиться всередині Серця.

Я досить відійшов від мистецтвознавчої тематики, і спробував лише перевести центральну ідею концепції танцю Шиви з пластичної форми у форму вербальну, не звертаючись до питань про красу чи недосконалість окремих творів. Але не буде недоречним, якщо я підкреслю велич цієї концепції як синтезу науки, релігії та мистецтва. Яким дивовижним є спектр ідей та відчуттів тих митців-ріші, які вперше збагнули дещо подібне, створивши зображення реальності, ключ до складного рядна життя, теорію природи, не лише прийнятну для окремої групи чи раси, або ж для мислителів виключно конкретної доби, але універсальну в її поклику до філософа, коханця, митця будь-якого віку та будь-якої країни! Наскільки ж надзвичайно величним за силою та милістю мало видаватися це танцююче зображення всім тим, хто прагнув виразити своє інтуїтивне сприйняття Життя у пластичних формах!

В сучасну добу спеціалізації ми не звикли до синтезу ідей; але для тих, хто «бачив» подібні зображення, зникають будь-які вододіли між життям та ідеєю. Ми також не завжди усвідомлюємо, провадячи критику конкретних творів мистецтва, повний обсяг креативної сили, яка, за містичною аналогією, могла розкрити настільки експресивний, глибоко значущий та незворотній шлях репрезентації фундаментальних ритмів.

Кожна частинка такого зображення провадить пряме вираження – не якихось забобонів чи доґм, але очевидних фактів. Жоден митець сучасності, навіть великий, не зміг би точніше та мудріше створити образ тієї Енергії, яку наука вважає наявною поза всіма явищами. Якщо б ми примирили Час із Вічністю, ми навряд чи зробили б це інакше, ніж за допомогою концепції чергування фаз, що простягаються над порожніми реґіонами простору та величезними трактами часу. Особливо важливо, що фази ці змінюються у відповідності з барабанним боєм, а зміни здійснює вогонь, який не нищить, але лише трансформує. Все це – візуальні символи теорії дня та ночі Брахми.

Піж час ночі Брахми, Природа інертна, і не може танцювати, допоки Шива цього не побажає; Він постає з пориву, і танець поширює крізь інертну матерію пульсуючі хвилі звуку, що прокидається, і ось! Матерія також танцює, постаючи у вигляді слави, що оточує Його. Танцюючи, Він підтримує її різноманітні явища. В повноті часу, продовжуючи танець, він нищить всі форми та імена вогнем, та закладає новий початок. Це поезія; але не в меншій мірі це наука.

Недивно, що фігурі Натараджи вклонялася така безліч минулих поколінь. Ознайомившись із усіма формами скепсису, ставши експертами в редукції всіх вірувань до примітивних забобонів, дослідивши нескінченно велике та нескінченно мале, ми досі залишаємося вірними Натараджі.

 

 

© Олександр Артамонов, переклад з англійської, 2016.