Сентиментально, мрійливо говорити про «американський дух» – про те, яким він є, може, чи має бути – це легко. Представники різноманітних новостворених політичних та суспільних теорій в якійсь мірі цим і займаються, майже завжди підводячи підсумок: мовляв, «справжній американізм» – це ніщо інше, чи, навіть, дещо менше, ніж їхні ж поважні доктрини, застосовані до нашої нації.

Не настільки поверхневі дослідники в якості ключової ідеї американізму називають абстрактний принцип «вольності» (liberty), інтерпретуючи цей справедливо шанований принцип в якості чого завгодно: від більшовизму до права пити пиво з 2,75-відсотковим вмістом алкоголю. «Рівні можливості» (opportunity) – це інше улюблене слівце, яке, безумовно, має й певне власне значення. Синонімічність «Америки» та «Рівних Можливостей» закарбувалася в головах великої частини сучасної молоді стараннями Емерсона – завдяки Монтгомері з його «Провідними Фактами Американської Історії». Втім, варто зазначити, що майже всі, хто претендують на визначення «американізму», не здатні впоратися з цим завданням через своє упереджене небажання звернутися до Європейських його витоків. Вони не розуміють, що абіогенез настільки ж рідкісне явище серед ідей, як і у царстві органічного життя; і, таким чином, вони даремно витрачають зусилля, розглядаючи Америку як ізольоване явище без родоводу.

«Американізм» – це поширене англо-саксонство. Це дух Англії, пересаджений на широкий та різноманітний ґрунт – дух цей живився в колоніальну епоху її підвищеними демократичними аспектами, але при цьому не втратив свої фундаментальні чесноти. Це дух істини, честі, справедливості, моральності витримки індивідуалізму, консервативної вольності (liberty), великодушності, толерантності, діловитості, працьовитості та прогресу – як в Англії – разом з елементами рівності та вільних можливостей (opportunity), що виникли в селищах перших колоністів. Це сутність найвищої раси у світі, що живе в найсприятливіших соціальних, політичних та географічних умовах. Тим, хто бажають применшити важливість наших Британських коренів, пропонується розглянути інші нації цього континенту. Всі вони є в однаковій мірі «американськими», розрізняючись лише за расою та спадщиною; жодну з них, окрім Британської Канади, навіть порівняти з нами неможливо. Ми величні, оскільки ми – частина величної Англо-Саксонської культурної сфери; це місцина, що протягом ста п’ятдесяти років колонізувалася та керувалася Англією, яка дала нашій землі невикорінний знак Британської цивілізації.

Найбільш небезпечним та помилковим є хибне розуміння американізму в якості так званого «спільного котла» рас та традицій. Дійсно, цю країну наповнила величезна кількість не-англійських імігрантів, що приїхали сюди насолоджуватися легкою свободою, за яку наші британські засновники не шкодували ані праці, ані власної крові. Правда також і те, що ті з них, що відносяться до тевтонської та кельтської рас, можуть бути асимільовані нашим англійським типом і, таким чином, збільшити наше населення. Але це не означає того, що змішування дійсно чужої крові або ідей спричиняє чи може спричинити щось, окрім шкоди. Дослідження Європи демонструють нам спорідненість та близькість деяких рас, але ми бачимо: якщо сплавити разом англійське золото та чужу мідь, малоймовірно, що в результаті ми отримаємо сплав, кращий, чи хоча б такий самий, як оригінальне золото. Мабуть, імміграцію неможливо зупинити повністю, але варто розуміти, що ті чужинці, які обрали Америку для свого життя, мають прийняти домінуючі мову з культурою в якості їхніх власних; їм не можна дозволяти спроби модифікування наших інституцій – і вони не мають зберігати інституції власні, живучи серед наших. Ми не маємо, як сказав найвеличніший з людей нашої доби, довести цю націю до стану «багатомовного притулку».

Найбільшим ворогом раціонального американізму є та неприязнь до нашої нації-засновниці, що сповнює неосвічених нікчем – підтримується це почуття загалом завдяки певним елементам населення, що вважають сентименти південних та західних ірландців більш важливими за сентименти Сполучених Штатів у цілому. Незважаючи на той очевидний факт, що незалежна Ірландія лише послабить європейську цивілізацію і створить загрозу миру в усьому світі, ставши ворожим та некерованим клином, забитим між двома найбільшими частинами саксонства, ці безвідповідальні елементи продовжують заохочувати повстання на Зеленому Острові; таким чином, вони ставлять нашу націю в болісно аномальну позицію підбурівача злочинів та провідника підривної діяльності проти Батьківщини. Невимовно гидко, коли публічно вшановують політичних злочинців на кшталт Едварда (більш відомого як Ейлона) де Валера – це ніщо інше, як образа нашої гідності та нашого походження. Ніколи ми не зможемо цінувати або хоча б повністю розуміти своє місце і місію в світі, допоки існують ті хмари непорозуміння, що віддаляють нас від єдиного джерела нашої культури.

Втім, не треба применшувати й риси американізму, властиві для цього континенту. Замість фіксованих та ригідних класових обмежень, наша нація, завдяки реалізованій соціологічній перевазі, дозволяє постійне прогресивне поповнення вищих класів за рахунок свіжих та енергійних тіл людей з низів. Так, можливість увійти до найобраніших є рівною для кожного громадянина, а біологічну якість наших культивованих класів вдосконалено скасуванням поширеного серед європейських аристократів правила одружуватися лише в межах свого класу.

Повне розмежування цивільних та релігійних справ, найвеличніше політичне та інтелектуальне досягнення з часів Ренесансу, також є місцевим американським – в більшій мірі Род Айлендським – тріумфом. Сьогодні наша влада намагається підірвати цей принцип, і накласти на нас, завдяки хитрим політичним маніпуляціям, Папські кайдани, які Генріх VIII вперше зняв з наших ніг; жахливі ще з часів кривавого правління Марії І кайдани, безмежно гірші за церковні механізми, відкинуті Роджером Вільямсом. Але якщо народ в усій повноті усвідомить живий зв’язок між інтелектуальною свободою та природнім американізмом, швидше за все, подібні мерзенні ініціативи одразу вщухнуть.

Головний ворог американізму ще попереду – це не реакція, а радикалізм. Ми живемо в епоху невтомних невігласів-іконоборців, навколо нас – майстерні софісти, що використовують слово «американізм» для прихованих атак проти самої ж цієї інституції. Такі звичні для нас поняття та фрази, як «демократія», «вільність» чи «свобода слова» спотворені для того, щоб приховати найбільш дикі форми анархії, в той час, як наші попередні інституції критикувалися як «не-американські» іноземними іммігрантами, нездатними як зрозуміти їх, так і розробити щось краще.

Для цієї країни найширше розповсюдження американізму принесе користь, але тільки за умови усвідомлення його англо-саксонського джерела. Американізм передбачає свободу, прогрес та незалежність; але не відкидання минулого чи зречення традицій та досвіду. Нехай це поняття набуде свого реального, практичного, не сентиментального значення.

 

© Олександр Артамонов, переклад з англійської, 2015.