Запропонований читачеві текст (перший в історії християнського світу трактат про Антихриста в агіографічній формі [1, c. 77]) було написано абатом лотаринзького монастиря Монтьєр-ан-Дер Адсоном в другій третині Х ст. (до 954 р.) та адресовано королеві Західної Франкії Герберзі – дружині короля Людовика IV та сестрі короля Східної Франкії Оттона І. Для розуміння змісту тексту необхідно пояснити окремі деталі культурно-історичного та політичного контексту його написання.

Особливості культурно-історичного контексту християнської Західної Європи Х ст. полягають в тому, що  згідно з розрахунками Беди Вельмишановного, на 1000 р. припадало пришестя Антихриста [2, c. 110-111]. За Р. Лендесом, для ранньосередньовічних християн віра в пришестя Антихриста була важливим фактором суспільного та політичного життя: так, наприкінці Х ст. всі верстви населення Західної Європи або були охоплені панікою стосовно наближення кінця світу (під впливом численних проповідників-єретиків), або в екзальтації очікували кінця світу та пришестя Христа; третя альтернатива полягала у вірі в те, що кінець світу можна відкласти [2, с. 118-123]. Перші дві позиції базувалися на хронології Беди Вельмишановного, введеній у І пол. VIII ст. з метою відтермінування кінця світу, який, згідно з попередніми розрахунками, запровадженими в Західній Європі Єронімом Стрідонтським, Августином Гіппонським та Кассіодором, мав відбутися у 801 р. [2, c. 111-114]. Так, згідно з новою хронологією, що базувалася не на віці світу, а на першому пришесті Христа, кінець світу очікувався в 1000 р. З цього приводу Р. Лендес проводить цікаві паралелі між подіями, які передували 801 р. та 1000 р.: за 100-50 років до очікуваного кінця світу християнські теологи створюють нові хронологічні системи та коментарі на ключовий текст стосовно Антихриста (ІІ Послання до Солунян) з метою відтермінування кінця світу [2, c. 144]. Відтермінування, в свою чергу, могло набувати двох форм, які умовно можна назвати хронологічною та політичною. Хронологічне відтермінування кінця світу полягало в розробленні нової хронології (за Р. Лендесом, протягом раннього середньовіччя таких проекти було три: введений у 200 р. проект Іпполіта, згідно з яким кінець світу мав настати у 500 р. [2, c. 110-111], введений у 303 р. проект Євсевія, згідно з яким кінець світу переносився на 801 р. [2, c. 111-114], та проект Беди Вельмишановного, згідно з яким кінець світу припадав на 1000 р. [2, c. 116-117]). У випадку кінця Х ст., таке відтермінування було здійснене Тітляндом Айнзідельнським, який відсунув кінець світу з 1000 р. на 1033 р. [2, c. 117]. Очевидно, хронолонічне відтермінування мало свої позитивні та негативні риси. З одного боку, кінець світу переносився на віддалену конкретну дату, тому єретикам-міленаристам було складно поширювати ідеї про те, що кінець світу вже близько. З іншого боку, призначена дата кожного разу поступово наближалася, і це створювало можливість для посилення міленаристських єресей. Альтернативний, політичний, шлях полягав у такому трактуванні ІІ послання до Солунян, ніби допоки існує Римська імперія, Антихрист не з’явиться. В свою чергу, таке поняття, як «Римська Імперія» розумілося досить широко: так, Р. Лендес цілком обґрунтовано припускає, що коронація Карла Великого наприкінці 800 в якості римського імператора була пов’язана з вірою в те, що без Римської імперії світ може загинути у 801 р. [2, c. 115-116]. Так, після коронації Карла Великого видатний бургундський теолог Хаймон Осерський написав коментар на ІІ Послання до Солунян, в якому робиться спроба обґрунтування ідеї взаємозв’язку Римської імперії та пришестя Антихриста, легітимізуючи тим самим владу римських імператорів у поняттях ранньосередньовічної християнської теології [3, c. 20].

Лист Адсона до королеви Герберги в більшості ідей спирається на вищезгаданий трактат Хаймона Осерського. Особливістю політичного контексту написання листа Адсона є те, що написаний він був у той час, коли Західна Франкія тільки починала занепадати, а Східна Франкія починала набирати силу (до 954 р.). Так, Адсон стверджує, що кінець світу не настане, допоки не занепаде Римська імперія; Римську імперію, в свою чергу, він пов’язує з чоловіком королеви Герберги, королем Західної Франкії з династії Каролінгів (спадкоємцем римського імператора Карла Великого). Іронія долі полягає в тому, що в 962 р. король Східної Франкії Оттон І (з саксонської династії Ліудольфінгів), який здобув легендарну перемогу на р. Лех над угорськими загарбниками, набув статусу наймогутнішого західноєвропейського володаря і був коронований в якості римського імператора [2, c. 119]. Паралельно династія Каролінгів у Західній Франкії на той час занепала і невдовзі змінилася династією Капетингів [2, c. 119]. При цьому, однак, лист Адсона до Герберги набув широкої популярності у створеній Оттоном І Священній Римській імперії в якості трактування ІІ Послання до Солунян, яке легітимізувало владу Ліудольфінгів (а в подальшому – інших володарів Священної Римської імперії) в якості запобіжної міри проти пришестя Антихриста [2, c. 119]. Можна припустити, що в такому трактуванні листа Адсона приймав участь Герберт Аврілакський (папа Сильвестр ІІ) [2, c. 123], друг Адсона (про що свідчить їх листування [4, c. 222]) та головний ідеолог політики імператора Оттона ІІІ (і Оттон ІІІ, і Герберт Аврілакський правили як відповідно імператор та папа у 1000 році [2, c. 144]). Отже, хоча призначенням листа Адсона була теологічна легітимізація влади Каролінгів у Західній Франкії, текст став політичним інструментом володарів Східної Франкії, тобто, в подальшому, Священної Римської імперії.

Список використаної літератури

1. Emmerson R. Antichrist in the Middle Ages / R. Emmerson. – Seattle: University of Washington Press, 1981. – 364 p.

2. Landes, R. The Fear of an Apocalyptic Year 1000: Augustinian Historiography, Medieval and Modern // Speculum, Issue 75, No. 1, 2000 – pp. 97-145.

3. Fried, J. Awaiting the End of Time around the Turn of the Year 1000 / R. Landes, A. Gow, D. C. van Meter. – Oxford: Oxford University Press, 2003. – pp. 17-66.

4. Sylvester Papa II (Gerbertus). Opera Omnia / Sylvester Papa II (Gerbertus) // Patrologiae Cursus Completus. Series Latina, T. 139 / J.-P. Migne (ed.). – Parisiis, 1880. – P. 85–350.

© Олександр Артамонов, 2018.